«Навіть переможна війна – це зло, якому слід запобігти мудрістю народів» – Отто фон Бісмарк
Німецький та радянський вбивчі режими, для яких Україна була, головне, джерелом цінних ресурсів, а пізніше — стала найбільшим полем битви ХХ сторіччя, у 1939 році спільно розпочали змагання не за життя, а за смерть. Змагання, у якому апріорі не могло бути переможця — аж занадто високою була ціна…
Обидва тоталітарні режими мали на меті одне, вбити «ідеологічного» ворога, збагатити владну верхівку і встановити панування, втопивши власні народи у крові. Пізніше, вони залили нею увесь світ.
Українці в цій війні боролись відчайдушно: чи то у складі Червоної армії, чи то в повстанських, партизанських загонах — мета була одна — вигнати агресора геть і зробити все, щоб «від Сяну до Дону…» запанували мир і процвітання.
Якщо говорити про Другу світову, не можна не згадати про її страшні наслідки — майже вісім мільйонів українців лишились життя, а головне, пʼять мільйонів з цього числа — цивільні. Молодь змушували ставати остарбайтерами, вивозили за кордон, мільйони дітей стали сиротами, тисячі міст та сіл перетворились на згарища.
Загальна ж кількість загиблих у другій світовій — від 50 до 85 мільйонів осіб. Історики навіть через 80 років не мають точної цифри.
Ціна перемоги — кров і піт, сльози й біль, зруйновані долі та втрачені життя.
Антигітлерівська коаліція зупинила коричневу чуму, головних приспішників нацизму — судили у Нюрнберзі.
Сьогодні світ знову обʼєднався проти диктатури. Обʼєднався навколо України аби сказати в обличчя агресору — «Ніколи знову».
Памʼятаємо.
Кожного…
Кожну…
Ніколи знову!