День Української Державності відзначається в Україні 28 липня у День хрещення Київської Русі – України. Донецька обласна державна адміністрація продовжує цикл історичних матеріалів про події, які протягом століть відбувалися на наших теренах і зміцнювали фундамент незалежної української держави.
800 років.
Рівно стільки часу Донеччина безумовно належить до українського історичного простору. І рівно стільки часу – на передовій українського спротиву.
Навесні 1223 року донецький степ, який тоді ще навіть Диким Полем не називали, з’явився на мапі України-Русі – з’явився як перша лінія оборони від навали зі сходу.
На той час у глибинах Азії вже 17 років відбувалося становлення могутньої сили – Монгольської Імперії. Спершу кочівники під орудою великого хана Чингісхана спустошили тибето-бірманську державу Західна Ся, згодом підкорили тунгуську династію Цзінь. Вже тоді в їхній силі ніхто не сумнівався, а головне – не сумнівалися вони самі.
Свої плани монголи готували ретельно і ходили в походи кожні два роки, використовуючи всі тогочасні знання з тактичної та інженерної справи. І так крок за кроком – упевнено, не зазнаючи суттєвих поразок, монголи захопили всю Середню Азію та кавказькі держави. Впали квітучі Самарканд і Бухара, знищений вщент тисячолітній Ургенч. Монголи неспинні – і скоро опиняються на порозі Європи. На Донеччині.
Тим часом Русь переживає не найкращі часи. Доба сильних князів – Святослава Хороброго, Володимира Великого, Ярослава Мудрого – минула. І навіть Володимир Мономах, якому вдалося відновити велич і єдність держави, помер вже майже сто років тому.
Київ, зруйнований у 1169 році Владимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським, повноцінно так і не відновився, і кожен князь перетягує ковдру на себе: Русь охопила феодальна роздробленість. Але велика загроза потребує спільних рішень – і це рішення ухвалене на Київському з’їзді князів: Русь разом із половцями іде зустрічати ворога на східних кордонах.
«Звідти ж, [із Києва], рушили вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли, — так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море, — човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели [човни] вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними [воєвода] Домажирич Юрій і [боярин] Держикрай Володиславич», – так про початок походу писав невідомий літописець, який, судячи зі слів, і сам був у тому війську.
Все відбулося за один день – спекотний день 31 травня 1223 року.
Русини і монголи зітнулися в битві у Приазов’ї, на березі річки Калки, яку зараз переважно ототожнюють із Кальчиком.
Передові загони русько-половецького війська вступили в бій із монгольською заставою – і монголи після запеклої рубки відійшли на лівий берег, щоб з’єднатися з рештою своєї армії.
І знову ключову роль відіграла роздробленість – галицький князь Мстислав Удатний, прославлений воєнними звитягами, першим вийшов до річки і самовільно, не порадившись з іншими полководцями, вирішив перейти її вслід за монголами. Літописець каже, що зробив він це «через зависть, бо велика незгода була меж ними».
Не кількісна перевага монголів, а саме «зависть і незгода» визначили результат битви. Монголи побачили, що русини діють безладно, і розпочали наступ. Мстислав Удатний не встиг переформатувати своє військо до оборони, а чернігівські і київські полки на іншому березі взагалі не були сповіщені про початок битви.
Невдовзі чернігівці все ж дісталися до галичан і разом зуміли стримати першу хвилю атаки, однак у монголів надійшло підкріплення і русини не встояли під натиском лучників і почали тікати до Дніпра.
«І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи».
Так літописець коротко описав підсумки битви. І справді: тоді вона здавалася нищівною поразкою, адже ніхто не знав точно про втрати монголів – ніхто не знає і досі. Однак головний наслідок битви на Калці у тому, що одразу після неї монголи повернулися назад і цілих 15 років їм знадобилося, щоб відновити сили і знову піти на Європу.
Наше воїнство ціною великих жертв зупинило навалу – зберегло свою державу і відтермінувало велику війну для всього західного світу, вигравши безцінний час.
Наче й не було тих 800 років – сьогодні, як і тоді, Донеччина стала рубежем, по якому проходить фронт між західною цивілізацією і східною деспотією: на Калці знову зітнулися русини-українці із загарбницькою імперією. Як і тоді, ворог переважає числом. Однак цього разу ми готові значно краще. Немає внутрішніх чвар – натомість Європа, яка всі ці 800 років мовчала, нарешті заговорила – заговорила по-українськи.
Битва на Калці, де пліч-о-пліч билися русини-українці та половці – прабатьки кримських татар – не тільки принесла Донеччину на історичну мапу України, але й заклала підвалини союзу між українцями і кримцями – союзу, що міцніє щоразу, коли на нас пре ворог зі сходу.
Битва на Калці 1223 року – це урок про необхідність єдності в державі і злагоди у військовому командуванні; урок про те, що ворога треба зустрічати зі зброєю в руках. І цей урок ми успішно вивчили, щоби перемогти у «битві на Калці» 2023 року.
https://dn.gov.ua/…/bitva-na-kalci-donechchina-vzhe-800…
Все реакции:1010