Ось уже майже десять років росія вбиває українців. Біль за кожним втраченим життям не втамують жодні слова втіхи. Втрачати співгромадян — важко. Але найстрашніше те, що держава-терорист, росія, забирає життя у тих, хто навіть не встиг його сповна почати — в дітей.
Ворожі ракети й снаряди, свідомо націлені проти мирного населення, відбирають у нас майбутнє. Сотні маленьких українців мали змінити цей світ: хтось мав стати лікарем, хтось із них мріяв підкорити Еверест, а хтось з заздрістю дивився на маму — водія тролейбуса.
Їх передчасно обірвані життя — наш вічний біль.
Їх непрожиті долі — вічна мука їх рідних та близьких.
Ми маємо памʼятати кожного і кожну з 484 маленьких жертв агресії рф. Але найстрашніше те, що ця цифра, ймовірно, не остаточна — досі немає даних з усіх тимчасово окупованих ворогом територій. Вже сьогодні відомо про щонайменше 389 зниклих безвісти дітей. Перспектива дізнатись правду — лякає.
Ми вічно памʼятатимемо усіх, а особливо — маленьких українців, життя яких передчасно обірвала росія.
Маємо зробити усе, аби зупинити ворога, вигнати його геть з нашої землі й гідно вшанувати памʼять кожного і кожної, чиє життя, на жаль, уже не повернути.
Вічна памʼять дітям, загиблим в наслідок збройної агресії рф проти України.