18 травня 1944 року о 3 годині ранку СРСР розпочало злочинну операцію із депортації кримських татар.
Людей виводили з домівок, часто без дозволу зібрати речі, саджали у товарній вагони і відправляли за тисячі кілометрів, до середньої Азії.
Через нелюдські умови перевезення люди помирали прямо у дорозі. Таким чином під час депортації та в перші роки після неї загинуло, лише за підтвердженими даними, 46% нороду.
Разом із кримським татарами, через приналежність до змішаних шлюбів, депортували українців, караїмів, болгар, вірменів, турків.
Демобілізовані із лав радянської армії кримські татари не мали куди повертатись. Їх так само відправляли у депортацію. Героїв-фронтовиків, не дивлячись на бойові заслуги, визнавали зрадниками. У депортації людям не дозволяли шукати родини – трагедія кримськотатарського народу розтягнулась на десятиріччя.
Сьогодні російська влада, як “гідний” послідовник радянського режиму, продовжує репресії цього вільного і мужнього народу. Десятки кримських татар, за їх небажання визначати окупацію Криму, сидять у тюрмах. Чимало з них змушують іти війною проти України, шантажуючи погрозами родичам.
СРСР – тюрма народів. Це твердження неспростовне. Ще у 1967 році вище керівництво радянського союзу визнало необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар але додому вони змогли повернутись не раніше 1989 року.
2015 року Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу.
Читайте більше про цю трагедію в матеріалах Українського інституту національної пам’яті https://bit.ly/3MqOXfk
