Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) реалізовано право громадян України на працю, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.
Відповідно до статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від віку.
Право на працю та забезпечення відповідних умов праці (тривалість робочого дня та тижня) громадянам похилого віку передбачено наступними законодавчими актами:
– Європейська соціальна Хартія, яка ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V;
– Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 року № 3721-XII (далі — Закон № 3721-XII)
Згідно зі статті 10 Закону України № 3721-XII громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.
Стаття 11 Закону № 3721-XII гарантує реалізацію громадянами похилого віку права на працю нарівні з іншими громадянами.
Законом № 3721-XII забороняється дискримінація громадян похилого віку в галузі праці. Посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Умови договорів про працю (контрактів, угод) з громадянами похилого віку, включаючи також і їх працю в період проживання в установах соціального забезпечення, не можуть погіршувати становище або обмежувати їх права, передбачені цим Законом і законодавством про працю. Такі умови є недійсними.
Право громадян похилого віку на працю нарівні з іншими категоріями працездатних громадян закріплено частиною 2 статті 11 Закону № 3721-XII, за якою забороняється відмовляти в прийнятті на роботу і звільняти працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.
Переведення працівника похилого віку і працівника передпенсійного віку з одного робочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці.
Робочий час для працівників похилого віку регламентує стаття 13 Закону №3721-XII та КЗпП України.
Для працівників похилого віку застосовується загальновстановлена тривалість робочого часу.
На прохання працівників похилого віку власник або уповноважений ним орган може встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Залучення громадян похилого віку до роботи в нічний час, а також до надурочної роботи та до роботи у вихідні дні допускається тільки за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров’я.
Охорона праці для працівників похилого віку регламентована статтею 14 Закону № 3721-XII (далі – Закон № 3721) та КЗпП України.
Підприємства, установи і організації зобов’язані постійно поліпшувати умови праці і виробничого середовища громадян похилого віку.
Робоче місце громадянина похилого віку має бути обладнано відповідними технічними та іншими засобами, що сприяють збереженню його здоров’я і працездатності.
Звертаємо увагу роботодавців на відповідальність щодо порушень прав громадян похилого віку.
Посадові особи та інші громадяни, винні в порушенні прав і свобод громадян похилого віку, несуть установлену законом матеріальну, дисциплінарну, адміністративну і кримінальну відповідальність (частина 2 статті 49 Закону № 3721-XII).