Відповідно до ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», внесено зміни до ст. 84 КЗпП України, відповідно до яких у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний строк, встановлений частиною другою цієї статті (не більше 15 календарних днів на рік).
Відпустка без збереження заробітної плати надається працівникові на підставі письмової заяви. У ній має бути зазначено:
– причину, через яку працівник просить надати неоплачувану відпустку;
– дату початку відпустки;
– тривалість відпустки.
Після розгляду заяви видається наказ (розпорядження) про надання відпустки за свій рахунок.
Таку відпустку не подовжують на кількість святкових і неробочих днів, що припадають на неї.
Відпустку без збереження заробітної плати надають, як правило, у зв’язку з якими-небудь подіями в житті працівника. При цьому насамперед необхідне бажання працівника піти в таку відпустку. Ні в якому разі не можна відправляти у відпустку «за свій рахунок» примусово без згоди працівника. Мінсоцполітики раніше надало роз’яснення, що примусове направлення працівників у відпустку за власний рахунок є грубим порушенням законодавства про працю (лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13).
Відповідальність за грубе порушення законодавства про працю передбачена ст. 172 Кримінального кодексу України – штраф від двох тисяч до трьох тисяч НМДГ (від 34 тис. грн до 51 тис. грн) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, – караються штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч НМДГ (від 51 тис. грн до 85 тис. грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців.