В ході трудової діяльності між працівником і роботодавцем можуть виникати спірні питання щодо дотримання роботодавцем норм трудового законодавства, зокрема з приводу невиплаченої заробітної плати.
Нараховану але невиплачену заробітну плату працівник може стягнути в досудовому або судовому порядку.
В досудовому порядку працівник, перед яким існує заборгованість по заробітній платі, має можливість звернутися із заявою до комісії по трудових спорах на підприємствах (у разі їх наявності) або контролюючих органів (прокуратура, Державна служба України з питань праці).
Конституція України надає право кожному громадянину безпосередньо звернутися до суду з позовними заявами за захистом порушеного права.
Так, відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) трудові спори, у тому числі стосовно стягнення невиплаченої працівнику заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації у зв’язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, розглядаються також міськими або міськрайонними, районними судами.
Згідно Цивільно-процесуального кодексу (далі – ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають у тому числі з трудових правовідносин.
Тому, при відмові роботодавця виплатити працівнику, у тому числі звільненому, заборгованість із заробітної плати або виникнення спору щодо її розміру, працівник має право звернутися до суду у порядку наказового або позовного провадження із заявою. Позови до суду можуть пред’являтися за місцем знаходженням підприємства або за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача (статті 109-110 ЦПК України).
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком відповідно до статті 233 КЗпП України. Позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).