Особливості застосування неповного робочого часу


Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 Кодексу законі про працю України (далі – КЗпП). Разом з тим, ініціювати встановлення неповного робочого часу може як роботодавець, так і працівник.

Законодавчо можливі наступні варіанти неповного робочого часу:

-зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий день, наприклад, по 4 години щодня);

-зменшення кількості днів роботи (неповний робочий тиждень, наприклад, 3 дні по 8 годин);

-одночасне зменшення кількості годин роботи протягом робочого дня і кількості днів роботи на тиждень (неповний робочий день та неповний робочий тиждень одночасно, наприклад, 2 дні на тиждень по 5 годин).

      Неповний робочий час з ініціативи роботодавця установлюється у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, що вважається зміною істотних умов праці, згідно із частино. 3 статті 32 КЗпП та застосовується в разі прийняття власником рішення про переведення всього підприємства, окремих його структурних підрозділів і категорій працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон’юнктурою ринку чи іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працю працівників протягом повного робочого часу.

      У разі запровадження неповного робочого часу видається відповідний наказ та працівники персонально під підпис попереджаються за 2 місяці до введення змін в істотних умовах праці. Працівники, які відмовилися продовжувати роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці, підлягають звільненню на підставі пункт 6 статті 36 КЗпП.

      Працівнику виплачують вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП у розмірі не менше ніж середній місячний заробіток.

      Якщо працівник виявив бажання працювати у режимі неповного робочого часу, то він повинен написати заяву, де зазначить, який саме режим роботи його влаштовує та підставу для зміни режиму роботи (наприклад, сімейні обставини). Проте, остаточно рішення приймає роботодавець, рішення оформлюють відповідним наказом.

      Увага: неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком, про що обов’язково на підставі заяви працівника зазначається в наказі про встановлення йому режиму неповного робочого часу. Крім того, в наказі повинно бути чітко зазначено кількість годин при встановленні працівнику неповного робочого дня або кількість днів при встановленні неповного робочого тижня.

      У статтях 56, 172, 186-1 КЗпП наведено категорії працівників, на прохання яких роботодавець зобов’язаний запровадити для них роботу на умовах неповного робочого часу, а саме.

– вагітна жінка;

– жінка, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням;

– жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною (це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною);

– жінка, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;

– особи з інвалідністю;

– батько, який виховує дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікуни (піклувальники), один із прийомних батьків, один з батьків-вихователів.

      Важливо! На прохання вище перелічених категорій працівників роботодавець зобов’язаний встановити їм неповний робочий час тієї тривалості, на якій вони наполягають.

Щодо запровадження неповного робочого часу для жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зауважимо наступне.

За бажанням жінки або осіб, які фактично доглядають за дитиною (батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину), у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (частина 8 статті 179 КЗпП).

Крім того, обов’язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше 4-х годин у день і половини норми робочого часу на місяць установлено для сумісників – працівників державних підприємств, установ і організацій (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245.

Оплата праці працівників на умовах неповного робочого часу здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (стаття 3-1 Закону України «Про оплату праці». Наприклад, у 2020 році для роботи на 0,5 ставки заробітна плата буде складати 2361,50 грн. (=4723 грн.?0,5), а для роботи на 0,75 ставки – 3542,25 грн. (=4723?0,75). Розмір мінімальної заробітної плати у 2020 році складає 4723 грн.

При неповному робочому часі тривалість робочого дня напередодні святкового дня на одну годину не скорочується, для працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, оскільки норма, яка передбачена статтею 53 КЗпП, в цьому випадку не застосовується. Проте, при запровадженні неповного робочого тижня необхідно передсвятковий робочий день скоротити на одну годину, якщо його тривалість становить 8 годин. Також, при неповному робочому тижні зберігається норма щодо перенесення вихідного дня у разі його збігу із святковим днем.

Наголошуємо! Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (частина 3 статті 56 КЗпП), у тому числі скорочення тривалості їхньої щорічної основної відпустки. Тож тривалість щорічної основної відпустки працівника, який працює на умовах неповного робочого часу, не має відрізнятися від тривалості такої відпустки працівника, який працює на такій самій посаді повний робочий час.