Основні законодавчі акти, які регулюють порядок надання відпусток – це Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) та Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).
Відповідно до ст. 74 КЗпП та ст. 2 Закону № 504 кожний громадянин України, який працює на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності або у фізичної особи, має право на щорічну відпустку.
Це право забезпечується:
– гарантованим наданням відпустки певної тривалості, встановленої Законом №504;
– збереженням на період відпустки робочого місця (посади) і заробітної плати (допомоги);
– забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону № 504, зокрема у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд та протягом робочого року особам до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці чи з особливим характером праці.
Якщо за згодою між роботодавцем та працівником щорічну відпустку поділено на частини і він використав не всі з них, невикористану частину (невикористані частини) відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки, на яку працівник має право, за повністю відпрацьований робочий рік складає 24 календарні дні ( ч.1 ст.6 Закону № 504).
Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право використання на щорічну відпустку.
Отже, якщо працівник не реалізував своє право на щорічну відпустку протягом кількох років, то він може скористатися ним в узгоджений з роботодавцем період.
Оскільки щорічну відпустку надають за робочий, а не календарний рік, то в наказі про надання відпустки слід вказати, за які робочі роки і якої тривалості вона надається.
У разі надання відпусток за минулі робочі роки частинами, потрібно пам’ятати про правила поділу: основна безперервна частина щорічної відпустки за кожний робочий рік має становити не менше 14 календарних днів (ч. 1 ст. 12 Закону № 504).
Випадки, коли частину відпустки за минулі роки можна замінити грошовою компенсацією.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 504 за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівнику щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Законодавством не передбачена заміна усієї відпустки грошовою компенсацією, тільки її частини. Крім того, компенсація можлива лише в межах одного робочого року та після його закінчення і за умови, що працівником використано 24 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток за цей робочий рік.
Нагадуємо! Згідно статті 4 Закону № 504 до щорічних відпусток відносяться:
– основна відпустка (стаття 6 Закону № 504);
– додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону № 504);
– додаткова відпустка за особливий характер праці, зокрема окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та працівникам з ненормованим робочим днем (стаття 8 Закону № 504).
Зауважуємо! Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
Таким чином, якщо у працівника є невикористані щорічні основні відпустки тривалістю по 24 календарні дні за кожний робочий рік, то, відповідно, грошової компенсації він отримати не зможе.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Оплату відпусток за минулі роки проводять виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців, які передують місяцю виходу у відпустку згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.