Наприкінці травня Україна вшановує пам’ять людини, чиє ім’я стало символом боротьби за державність. 25 травня минає 100 років від дня загибелі Головного Отамана військ і флоту Української Народної Республіки Симона Петлюри — політика, публіциста, організатора українського війська та одного з лідерів Української революції.
Його життя припало на один із найтрагічніших і водночас найважливіших періодів української історії — час, коли українці вперше у XX столітті намагалися вибороти власну незалежну державу. Саме тоді Симон Петлюра став одним із тих, хто взяв на себе відповідальність за існування Української Народної Республіки та організацію спротиву більшовицькій Росії.
Для українців Петлюра став символом незламності й боротьби за свободу. Для російської імперської системи — небезпечним ворогом, ім’я якого десятиліттями намагалися очорнити. Не випадково в радянській пропаганді слово «петлюрівець» перетворили на ярлик для всіх, хто відмовлявся коритися Москві та прагнув незалежної України.
Так само, як свого часу «мазепинцями» чи «бандерівцями», петлюрівцями називали українців, які ставили свободу власної держави вище за імперські накази. І саме тому ці постаті викликали у ворога страх і ненависть — бо нагадували: українське прагнення до волі неможливо знищити.
Симон Петлюра боровся не лише на полі бою. Значну частину свого життя він присвятив українській журналістиці, літературі та видавничій справі. Працював редактором українських видань, підтримував розвиток культури, організовував друкарні навіть у часи жорсткої російської цензури. Уже в еміграції продовжив інформаційну боротьбу за Україну, заснувавши журнали «Тризуб» і «Табор», які стали голосом української політичної еміграції у світі.
Після вимушеного виїзду з України у 1921 році Петлюра не припинив боротьбу за українську державність. Радянські спецслужби роками переслідували його, намагаючись не лише фізично усунути, а й знищити саму пам’ять про нього та український визвольний рух.
25 травня 1926 року в Парижі життя Симона Петлюри обірвали постріли агента Москви. Та навіть через століття після його загибелі росії не вдалося досягти головного — стерти його ім’я з української історії.
Сьогодні Симон Петлюра залишається символом боротьби за незалежну Україну. Його ім’ям називають вулиці, встановлюють пам’ятники, створюють мурали. А найголовніше — його спадщина живе у сучасному українському війську.
152-га окрема єгерська бригада імені Симона Петлюри продовжує традиції боротьби за українську державність та захищає Україну на передовій російсько-української війни. Як і сто років тому, українські воїни тримають зброю заради свободи, незалежності та права свого народу жити на власній землі.
Минуло сто років. Змінилися покоління, зброя та форма. Але незмінним залишилося головне — українське прагнення бути вільними.
Вічна пам’ять Симону Петлюрі. Слава Україні!