• Президент України
  • Верховна рада
  • Урядовий портал
  • Урядова телефонна
  • енергоефективність
  • Мінрегіон
  • Донецька ОДА
  • Донецкий областной совет
  • Донецький обласний контактний центр
  • Національної дитячої «гарячої лінії»
  • Офіційний веб-сайт Головдержслужби України
  • Донецька обласна служба зайнятості
  • Державний реєстр виборців
  • Веб-портал електронних послуг
  • проект ExportUA

Оновлено 09.11.2015 16:30

КРАМАТОРСЬК - МІСТО РЕАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

ПЕРШІ КРОКИ

ДОЛЕНОСНА ПОДІЯ

НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

ЧАС ВИПРОБУВАНЬ

У МАЙБУТНЄ - З НАДІЄЮ

ЗАГАРТОВАНИЙ ВІЙНОЮ

ВІДРОДЖЕННЯ І ПОСТУП ДО ПРОЦВІТАННЯ

В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ


Краматорськ - місто обласного підпорядкування, розташоване у північній частині Донецької області, на правій притоці річки Сіверський Донець - Казенному Торці, в 95 км. від столиці шахтарського краю. Центр машинобудування України, крупний залізничний вузол. Площа міста - 35700 га. Населення - 199,7 тис. чоловік. Своєрідність Краматорська полягає в особливості його адміністративного управління. В межах міста працюють 5 місцевих рад - 1 міська і 4 селищних: Біленьківська, Красноторська, Шабельківська і Ясногірська.>


Походження назви міста - «Краматорськ» - має декілька версій. Найбільш переконливою можна вважати ту, яку запропонував краєзнавець В.Ф.Коцаренко. Словосполучення «Крома Торська» він пояснює словами «крома» і «Тор». Крома - межа земель торських дач, приписаних до сотенного містечка Тор (нині м.Слов'янськ) Ізюмського слобідського козачого полку, яка проходила в нашій місцевості.


Масове заселення й освоєння земель сучасного міста відноситься до другої половини XVIII ст. Офіційно воно було розпочато хорунжим Бахмутського кінного козачого полку Степаном Тарановим у серпні 1752 року. Історія більшості сучасних міських селищ налічує понад два століття. До них належать Біленьке, Красногорка, Красноторка, Ясногірка, Шабельківка.


↑ На верх



ПЕРШІ КРОКИ




1868 рік зайняв в історії Харківської губернії і всього Донбасу особливе місце. З ним пов'язаний початок грандіозної на ті часи події - будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, появу якої для розвитку нашого краю можна порівняти хіба що з його масовим заселенням у XVII - XVIII ст. Ініціатива будівництва дороги належала харківському земству, що прагнуло забезпечити економічно вигідний зв'язок губернії з центром країни і портами на Азовському морі.



У вересні 1868 року будівництво першої в Донецькому регіоні сталевої магістралі вже досягло території сучасного міста. Дорога була одноколійною. Для пропуску зустрічних потягів у версті на північ від села Білянське, на лівобережжі річки Казенний Торець, було влаштовано спеціальний роз'їзд, який через деякий час одержав офіційну назву - напівстанція Краматорська. З часу виникнення цього полустанка в 1868 році прийнято вести офіційне літочислення нашого міста.



Подальший економічний розвиток Донецького регіону вимагав будівництва нових залізниць. Для з'єднання східної частини Донецького вугільного басейну з Курсько-Харківсько-Азовською залізничною магістраллю, що мала вихід до Азовського моря та центру Росії, потрібно було побудувати Донецьку Кам'яновугільну залізницю. Засновником Товариства, яке взялося за цю важливу справу, був купець Савва Іванович Мамонтов - відомий промисловець і меценат.


Згідно з домовленістю між правліннями акціонерних товариств, з'єднання Донецької і Азовської залізниць відбулося в місці розташування напівстанції Краматорська. Тож через десятиліття існування в статусі невідомого полустанку Краматорська перетворилася на значущу і стратегічно важливу вузлову станцію.


Рух потягів на гілці Донецької Кам'яновугільної залізниці від ст.Дебальцево до ст.Краматорська (і на ділянці до м.Бахмуту) офіційно було відкрито 1 грудня 1878 року. Як свідчить звіт про діяльність правління Товариства Донецької дороги, на станції з'явилася тимчасова одноповерхова будівля пасажирського вокзалу 3 класу з відкритою платформою і оборотне депо, розташоване в кам'яній будівлі і розраховане на 6 паровозів. Обслуговуючий персонал нової станції було поселено у двох житлових будинках. У ході будівництва Донецької Кам'яновугільної залізниці вперше в нашій окрузі берега Казенного Торця з'єднав металевий Бахмутський міст.


З плином часу значення станції Краматорська зростало. Вже у 1885 році сучасники відзначали, що хліб (зерно) з Харківських повітів у своєму русі до морських портів йшов через “головні залізничні станції - Слов'янськ, Барвінкове, Краматоровка”


Наявність залізниці і сировинної бази зумовили появу в 1885 році біля ст.Краматорська заводу будівельних матеріалів. Це було перше промислове підприємство Краматорська, яке заснував Едгар Адельман. Завод спеціалізувався на виробництві вапна і алебастру. У 1898 році завод Е.Адельмана перейшов до нового власника й одержав назву - “Краматорський вогнетривкий завод В.В.Штерцера”. Тут почалося виготовлення поширеного в ті роки покрівельного матеріалу - черепиці - і вогнетривкої цегли для машинобудівних і металургійних заводів.


↑ На верх



ДОЛЕНОСНА ПОДІЯ




Дійсно доленосним в історії нашого міста став 1896 рік. Саме тоді швейцарець Конрад Ульрихович Гампер прийняв російське підданство, купив біля ст.Краматорська земельну ділянку, і його фірма “В.Фіцнер і К.Гампер” розпочала будівництво механічного заводу - нині Старокраматорського машинобудівного заводу. Це був третій завод, що належав фірмі К.Гампера. На той час два інших успішно працювали на території Польщі, а їх продукція користувалася високою репутацією в Європі та Росії. У 1897 році Краматорський завод відвантажив замовникам свою першу продукцію.



Заповзятливий промисловець не зупинився на досягнутому. У 1898 році з його ініціативи відбулася закладка доменної печі на заводі Товариства “В.Фіцнер і К.Гампер”. Цей рік є роком заснування Краматорського металургійного заводу ім. Куйбишева.


Навесні 1899 року на базі заводу АТ “В.Фіцнер і К.Гампер” Конрад Гампер заснував “Краматорське металургійне Товариство" (КМТ), і в цьому ж році на Краматорському заводі введено в дію першу доменну піч.



Побудувавши спочатку механічний, а потім і металургійний заводи поряд із станцією Краматорська, Конрад Гампер дав могутній поштовх економічному розвитку маловідомого робітничого селища, що виросло тут наприкінці XIX сторіччя. Фактично, цей європеєць визначив нашому місту велику долю на багато десятиліть вперед. Завдяки великому досвіду, знанням і організаторським здібностям талановитого інженера на рубежі століть селище Краматорська перетворилося на індустріальний центр Слобідської України. Ім'я Конрада Гампера - засновника машинобудування і металургії в Краматорську - посідає гідне місце в історії промислового розвитку України.


↑ На верх



НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ




На початку XX століття навколо і безпосередньо в селищі, яке виростало поблизу станції, з'явилися інші промислові підприємства. У селі Біленька працював винокурний завод. Близько 1902 року поряд з селом Шабельківка Бельгійське анонімне товариство «Кринична на Дінці» налагодило випуск гончарних виробів. До 1909 року належить перша відома згадка про Краматорське борошномельне товариство братів Шульц. У травні того ж року в Краматорську почала діяти міжміська телефонна станція. Близько 1912 року поблизу Красноторки відкрито алебастровий завод. 1912 року «Анонімне товариство портландського цементу в Костянтинівці» почало будівництво цементного заводу «Пушка». В кар'єрах неподалік від Краматорської робітники видобували крейду, піщаник, гіпс, вогнетривку глину.


Головною подією першого десятиліття XX століття було введення в експлуатацію у 1909 році сталеливарного і прокатного відділень на заводі Краматорського металургійного Товариства. Після промислової кризи в Росії, яка вибухнула у 1902 році, завдяки продукції саме цих відділень заводу, що подолав наслідки революційних подій 1905-1907 рр., вперше з'явилася реальна можливість одержати стабільний прибуток. Економічне благополуччя заводу Краматорського металургійного Товариства стало основою для економічного і соціального розвитку селища в цілому. Значну роль у подоланні наслідків кризи на Краматорському заводі зіграв директор-розпорядник заводу КМТ інженер-механік Людовик Гужевський.


↑ На верх



ЧАС ВИПРОБУВАНЬ




У 1918 році Краматорська була тимчасово окупована німецькими військами. Багато зусиль доклали мешканці селища, щоб відновити промисловість після закінчення громадянської війни. Вже у 1920 році почали працювати машинобудівний і металургійний заводи. Робітники не зупинялися ні перед якими труднощами, проявляли ініціативу та винахідливість, щоб підприємства знову стали потужними. Завдяки самовідданій праці краматорців машинобудівний завод, що виготовляв устаткування для шахт, зіграв важливу роль у відновленні вугільної промисловості Донбасу.


До 1926 року доменний і мартенівські цехи металургійного заводу перевершили довоєнний рівень виробництва.


Багато що робилося для підвищення освітнього рівня населення. У 1922 році при заводі почала працювати школа ФЗН. Через два роки відкрився вечірній машинобудівний технікум. У 1926 році в Краматорську вже працювало 8 початкових трудових шкіл.

14 лютого 1926 року Краматорську віднесено до категорії селищ міського типу, в якому проживало понад 12 тисяч чоловік.


У 20-ті рр. побудовані до революції підприємства зазнали значної реконструкції. На металургійному заводі вступила в дію нова доменна піч, на машинобудівному - переобладнано дрібносортні стани для плющення арматурного металу, електрифіковано механічні цехи.


У 1928 році вступив у дію шиферний завод, який випускав 12 млн. умовних листів шиферу на рік.


8 жовтня 1929 року в полиновому степу, за селищем Штейгаровка, біля старого вітряка, було закладено гіганта вітчизняного машинобудування — Новокраматорський машинобудівний завод.



↑ На верх



У МАЙБУТНЄ - З НАДІЄЮ




У 1930 році поряд зі старою забудівлею Краматорської виросло сучасне селище Жовтневе, з'явилася кам’яна громада клубу ім.Леніна, місцева влада подарувала молоді фабрично-заводську десятирічку №1. Сучасні будівлі корінним чином змінили вигляд колишнього заводського селища. Влітку 1927 року почалося видання першої друкованої газети Краматорського заводського району - "Краматорська Домна”. Подолавши наслідки розрухи часів громадянської війни, Краматорський завод (КДММЗ) почав працювати на повну міць. Мобілізувати населення на оголошену в країні індустріалізацію була покликана нова газета “Краматорська правда”, перший номер якої вийшов друком 19 вересня 1930 року. Це видання багато десятиліть формувало інформаційний простір міста.


У цей період економічні та соціальні успіхи в Краматорському районі багато в чому залежали від керівників КДММЗ. Характер 20-х рр. визначили вольові безкомпромісні адміністратори, тямущі фахівці. Перш за все, це В.С.Марапулець, П.К.Премудров, І.Т.Кирилкін.


З ініціативи наркома важкого машинобудування Г.К.Орджонікідзе, весною 1931 року Рада Праці і Оборони включила «Краммашбуд» до групи особливо важливих будівництв країни. Будівництво було оголошене ударним. За путівками комсомолу з усіх куточків Радянського Союзу до Краматорської прибувала молодь. Всього з'їхалося 5 тис. чол. Працювали вони з великим ентузіазмом, долаючи неймовірні труднощі. Особливо відзначилася на будівництві ударна молодіжна бригада бетонників Пантелія Мовлєва, яка встановила світовий рекорд за кількістю бетонозамісів за зміну.


У червні 1932 року Краматорськ віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. У роки довоєнних п'ятирічок він піддався корінній реконструкції. На головній вулиці міста - вул.Луначарського - створився єдиний архітектурний ансамбль. Одночасно з будівництвом Новокраматорського машинобудівного заводу з’явилося нове соцмістечко. Його звели в стороні від промислових підприємств. Уже до кінця 1932 року будівельники тресту «Індубуд» побудували понад 100 будинків, серед яких були 12 двох- та чотирьохповерхових. Робітники переселялися до світлих, просторих, добре обладнаних сучасних квартир.


28 вересня 1934 року відбувся урочистий пуск першої черги НКМЗ. За своєю виробничою потужністю завод не мав собі рівних у світі. Він був розрахований на щорічний випуск 30 комплектів устаткування для мартенівських і 6 повних комплектів для доменних печей, 3 блюмінгів, 16 прокатних станів, великої кількості устаткування для шахт і коксових батарей. НКМЗ справді став заводом заводів. Найавторитетнішою людиною в місті в ті роки був перший директор НКМЗ І.Т.Кирилкін.


1 травня 1937 року в Краматорську було закладено один з перших в країні заводів по випуску важких верстатів - КЗВВ, всі об'єкти якого почали діяти в лютому 1941 року.


Машинобудівні заводи Краматорська зіграли важливу роль в індустріалізації країни. На них було виготовлено перший радянський слябінг, перший тонколистовий стан, кран вантажопідйомністю 125-130 тонн, підйомні шахтні механізми, які раніше ввозилися із закордону.


У 30-ті рр. влада міста приділяла велику увагу благоустрою міста. За короткий термін на вулицях міста було висаджено близько 45 тис. дерев. На площі в 25 гектарів розкинувся парк ім.О.Пушкіна. В 1937 році городян порадувало відкриття трамвайної лінії.


На варті здоров'я краматорців стояли 4 лікарні, електро- та водолікарня, де працювало 105 лікарів. З неписьменністю в місті було покінчено до 1939 року. У 1940 році в 33 школах міста 602 вчителі навчали близько 17 тис. учнів. Три школи фабрично-заводського навчання готували робочі кадри. У 1939 році в них отримали кваліфікацію понад тисячу хлопців і дівчат. Важливу роль у підготовці інженерних кадрів зіграв Краматорський машинобудівний інститут, створений у 1930 році на базі вечірнього технікуму.


Широку культурно-освітню роботу проводили бібліотеки, які до кінця 30-х років налічували 164 тис. томів, а також два Палаци культури, п'ять клубів, кінотеатр. У місті виходили три багатотиражні газети. У 1935-1938 рр. видавався технічний журнал «Важке машинобудування».


У 1934 році в місті було створено аероклуб, який до 1940 року підготував 2800 фахівців льотно-технічного складу. У роки Другої Світової війни випускники Краматорського аероклубу покрили себе невмирущою славою. Шестеро з них за мужність і відвагу були удостоєні вищої урядової нагороди - звання Героя Радянського Союзу, а випускника аероклубу генерала-майора А.К.Недбайла було удостоєно цього звання двічі.


За даними перепису 1939 року, в Краматорську мешкало вже близько 94 тис. чоловік. В умовах зростаючої загрози війни тисячі краматорців вивчали військову справу, готували бойові резерви для Червоної Армії. Напередодні війни в місті було підготовлено 1268 ворошилівських стрільців і навчено багато молоді для служби в армії.


↑ На верх



ЗАГАРТОВАНИЙ ВІЙНОЮ



1941 рік увійшов до історії міста як рік страшної трагедії: 22 червня розпочалася війна. Тільки протягом першого тижня війни 8 тисяч краматорчан пішли добровольцями на фронт. Заводи Краматорська почали працювати під гаслом: «Все для фронту! Все для Перемоги!»


З наближенням лінії фронту в місті було створено винищувальний батальйон у складі 292 чоловік. Своєчасно проведено евакуацію устаткування заводів до глибокого тилу. В Сибіру, на Уралі, в Підмосков'ї наші фахівці налагодили випуск продукції для військових потреб.


28 жовтня 1941 року до міста ввійшли військові частини вермахту. В місті було встановлено жорстокий окупаційний режим. Почалися страти мирних громадян. Місцями масових розстрілів стали кар'єр на Крейдяній горі, яри прилеглих селищ - Іванівки, Ясногірки, Красногорки. Поблизу концтабору на Крейдяній горі було розстріляно 3,5 тисячі краматорчан. Фашисти страчували жінок, людей похилого віку, дітей, винищуючи цілі сім'ї. За 22 місяці окупації гітлерівці знищили близько 6 тисяч жителів міста, більше 10 тисяч відправили до Німеччини на каторжні роботи.


Сотні краматорчан билися з ненависним ворогом у партизанських загонах і підпільних групах. Ще до окупації міста було сформовано групу партизан, яку очолили С.І.Максимов і І.Г.Шевельов. З командуванням 6-ї і 9-ї армій підтримував зв'язок партизанський загін у складі робітників Старокраматорського машинобудівного заводу. До нього входило 22 бійця. Командиром загону був М.А.Цимбал.


Під керівництвом талановитого хірурга Д.С.Мазура медичні працівники міста створили підпільний шпиталь, де надавали допомогу нашим пораненим і військовополоненим. Понад 300 з них після одужання були переправлені через лінію фронту і продовжували воювати з супротивником.


У ході першої Донбасівської наступальної операції військ Південно-Західного фронту 5 лютого 1943 року Краматорськ було звільнено від окупантів. В запеклих боях брали участь 8-й танковий і 4-й гвардійський танковий Кантемирівський корпуси, 57-а гвардійська стрілецька дивізія. В умовах оточення радянські війська більше трьох тижнів билися з переважаючими силами супротивника. Утримати місто не вдалося - 28 лютого Краматорськ знову опинився в руках ворога.


Остаточне звільнення відбулося у вересні 1943 року, під час другої Донбасівської наступальної операції. 6-7 вересня 1943 року воїни 59-ї гвардійської стрілецької дивізії, 5-ї гвардійської окремої мотострілкової бригади спільно з танкістами 243-го окремого танкового полка завдали німцям нищівного удару й очистили місто від окупантів.


Ворог завдав місту величезного збитку. Фактично, було зруйновано всі промислові підприємства, знищено комунальне господарство міста, спалено та підірвано 1300 будинків, 15 шкіл, 3 лікарні, 2 поліклініки, пологовий будинок, санітарну станцію, протитуберкульозний диспансер, дитячі садки та ясла, палаци культури, клуб «Штурм», театр ім.О.Пушкіна, стадіон.


У роки війни краматорці билися з ворогом на всіх фронтах - від Чорного до Білого морів. Понад 22 тисячі з них було нагороджено орденами і медалями за проявлену мужність і відвагу; 23 воїни були удостоєні вищої нагороди Батьківщини - звання Героя Радянського Союзу. Шість чоловік стали повними кавалерами ордена Слави.


У боях за Краматорськ загинуло і померло від ран близько 750 радянських воїнів - представників різних національностей. Найбільша братська могила знаходиться в центрі міста, в сквері Пам'яті, де поховано 230 радянських воїнів. Тут встановлено величний монумент, що уособлює Батьківщину-матір, біля підніжжя якого палає Вічний вогонь - вогонь Слави. Квіти, блакитні ялинки створюють тут особливу атмосферу урочистості й величі народного подвигу.


Краматорці свято зберігають пам'ять про ратний і трудовий подвиг земляків. Про це свідчать меморіальні дошки, доглянуті пам'ятники й обеліски на території міста.


↑ На верх



ВІДРОДЖЕННЯ І ПОСТУП ДО ПРОЦВІТАННЯ



Самовідданою працею десятків тисяч городян рани, нанесені місту війною, було заліковано. Відродження Краматорська у повоєнні роки можна назвати справжнім трудовим подвигом його жителів.


1950-1960 рр. в історії міста стали періодом його промислового, господарського і культурного розвитку. Характерна риса часу - небувалі темпи житлового будівництва. Немов птах Фенікс, з руїн і попелу було відроджено соцмістечко. Уособлення мирної праці - трест “Донмашбуд”. У 1959 році НКМЗ зробив краматорцям подарунок - ввів до експлуатації телеретранслятор, і місто ще на один крок наблизилося до цивілізації. 50-і рр. - це роки ентузіазму, об'єднання і колективізму. Безумовний лідер громадського визнання цього десятиліття - будівельна бригада Героя Соціалістичної Праці Миколи Павловича Догадкіна тресту “Донмашбуд”. Протягом семирічки ця бригада побудувала для городян 127 тис. метрів житлової площі.


Місто продовжувало будуватися і в наступні роки. У 1962 році відбулася закладка заводу лиття і поковок (нині - ПАТ “Енергомашспецсталь”). 1964 рік запам'ятався краматорцям стихійним лихом. Сильна повінь завдала Краматорську значного збитку. Після неї в місті почали зводити нові мости. У 1965 році в місті з'явилася білокам'яна перлина - головна архітектурна прикраса міста - Палац культури і техніки НКМЗ.


У 60-і рр. адміністративний центр міста перенесено з історичної частини Краматорська (Старого міста) до нової - Соцміста. Тоді для городян Краматорськ став провісником і втіленням заповітної мрії - мрії про щастя і мирне життя.


У 1969 році в Краматорську вступив до дії електроламповий завод “Альфа”.


Головна подія в історії міста епохи 60-х - його 100-річний ювілей. За високі досягнення в розвитку народного господарства, розробку і випуск високопродуктивного устаткування для важкої промисловості і в зв'язку зі 100-річчям з дня заснування Президія Верховної Ради Української РСР Указом від 26 вересня 1968 року нагородила м.Краматорськ Почесною грамотою.


Невтомний творець. Так городяни заслужено називали голову виконкому міської Ради депутатів трудящих Павла Івановича Мостового, що займав цю посаду в 1965-1970 рр. П.І.Мостовий залишив помітний слід у нашій історії і пам'яті краматорців. Завдяки його кипучій діяльності Краматорськ перетворився на розвинене сучасне місто.


Сімдесяті роки складалися з нескінченної і напруженої череди мирних трудових буднів. Всесвітню популярність місту-машинобудівнику створювали талановиті інженери і досвідчені робітники в технічних бюро і цехах підприємств Краматорська. Замовниками їх продукції були заводи фактично всіх без виключення республік СРСР, фірми десятків зарубіжних країн.


За успіхи, досягнуті трудящими міста у виконанні завдань п'ятирічного плану з розвитку промислового виробництва і особливо - важкого машинобудування, Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1971 році м.Краматорськ було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.


У грудні 1972 року в місті почав діяти Комбінат великопанельного житлового будівництва. У 1976 році випустило першу партію своєї продукції ще одне підприємство Краматорська - завод “Кондиціонер”.


Місто продовжувало залишатися кузнею талановитих кадрів. Краматорці заявили про себе на високих державних посадах, у сфері культури і мистецтва. Яскрава особистість десятиліття - директор НКМЗ В.А.Масол. Завдяки йому мешканці міста отримали можливість дивитися передачі Центрального телебачення. Директор багато уваги приділяв упорядкуванню міста та території заводу. В кінці бурхливих 80-х колишній директор-машинобудівник з Краматорська очолив Раду Міністрів УРСР. Жителі міста завжди добре пам'ятають імена інших видатних державних діячів - вихідців з Краматорська, серед яких О.П.Ляшко, М.І.Рижков, А.Я.Гіль, І.О.Забродін, Ю.С.Новосьолов та інші.


У 1980-1990 рр. краматорці з упевненістю продовжували торувати шлях у майбутнє. Значним був потенціал міста, непохитною була потужність його економіки, міцними залишалися трудові традиції. Не дивлячись на політичні зміни, в ці роки Краматорськ тримався на авторитеті, досвіді та репутації директорів великих підприємств міста. Залишені наодинці в умовах оголошеної в країні перебудови, жителі міста-машинобудівника чудово розуміли: сподіватися можна лише на себе. Опираючись на свої можливості, місто самостійно вирішувало поточні задачі та проблеми населення.


↑ На верх



В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ




24 серпня 1991 року ухвалено Акт проголошення незалежності України. Краматорці отримали можливість жити й працювати в нових політичних і економічних умовах.


На початку 90-х рр. розрив економічних і фінансових зв'язків з республіками колишнього СРСР обернувся для підприємств міста економічною кризою. Процес виходу з неї виявився затяжним і нелегким. Перелом наступив лише у 1997 році. Саме в 1998-1999 рр. у промисловості намітився початок стабілізації. 2000 рік продемонстрував краматорцям перші ознаки економічного підйому. В ці роки все більш помітну роль у житті міста починала відігравати сфера малого і середнього бізнесу. Прикмета часу - інформаційний бум і поява нових міських газет. У ці роки визначальним чинником для Краматорська з'явилися успіхи в економіці.


Під натиском економічної кризи вистояв флагман важкої індустрії України - Новокраматорський машинобудівний завод. Багатотисячний загін новокраматорців напруженою працею довів свою життєздатність і упевнено став на рейки ринкової економіки. ПАТ “НКМЗ” на чолі з президентом, народним депутатом України, Героєм України Г.М.Скударем залишив за собою безперечний вплив і авторитет на світовому ринку машинобудівної продукції.


Позитивні результати роботи промисловості Краматорська у 2000 році дали можливість виконкому міської ради більш повно задовольняти соціальні потреби населення у сфері медичного обслуговування, поліпшити харчування дітей у дошкільних установах, школах і школах-інтернатах, ліквідувати заборгованість з пенсій і заробітній платні в бюджетній сфері тощо. На рубежі століть велика заслуга в стабілізації соціально-економічної ситуації в місті належала Краматорському міському голові В.П. Кривошеєву.


У третє тисячоліття Краматорськ увійшов як індустріальний, культурний і духовний центр на Сході України. Не дивлячись на існуючі труднощі, у місті щорічно виконувались програми соціального і економічного розвитку. Міська рада, її виконавчий комітет і директорський корпус великих підприємств наполегливо забезпечували виконання державних програм, метою яких був захист прав і інтересів городян.


У роки незалежності України вагомий внесок у розвиток економіки країни вносили не лише машинобудівні заводи Краматорська. Промисловість міста гідно представляли підприємства інших галузей. Серед них - ПАТ "Енергомашспецсталь", ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування", ПАТ “КЦЗ-"Пушка”, ПАТ "Швея, "ПАТ "Краматорський м'ясопереробний завод”, ТОВ "Краматорськтеплоенерго".


У перші роки нового століття агропромисловий комплекс Краматорська представляли 29 сільгосппідприємств. В цілому по місту здійснювали господарську діяльність близько 2080 різних підприємств та 6,6 тисяч приватних підприємців. Їх роботу гармонійно доповнювали численні банківські установи, страхові компанії, митний пост, Краматорський відділ Донецької торговельно-промислової палати.


На кінець першого десятиліття ХХI ст. економічний потенціал міста складали 503 промислових підприємства. Економічну кризу 2008-2009 рр. успішно долають флагмани промисловості - ПАТ "НКМЗ", ПАТ "ЕМСС". Важливу роль в економіці міста відіграє сфера малого та середнього бізнесу. Соціальні потреби територіальної громади забезпечують 1228 підприємств малого бізнесу, 611 підприємств торгівлі, 245 - громадського харчування, 507 - побуту. З ініціативи міського голови Г.А.Костюкова помітною подією в розвитку соціальної сфери міста стала поява філій відомих торгівельних мереж. В Краматорську успішно працюють торговий центр «Амстор», магазини «Фокстрот» і «АТБ», супермаркети: «БУМ», «Білла-Україна», «ЕКО-Маркет», «Сотий» та інш.


Для досягнення позитивних змін в економіці та соціальній сфері шляхом підвищення ефективності господарської діяльності підприємств, формування та раціонального використання бюджетних коштів, починаючи з 1997 року, в місті щорічно розробляються програми соціально-економічного розвитку міста. Результати роботи промисловості Краматорська дозволяють виконкому міської ради успішно вирішувати важливі соціальні програми.


Місто, як і раніше, має значний науковий, творчий і культурний потенціал. Сферу освіти представляють 3 вузи, машинобудівний коледж, 2 технікуми, 3 ліцеї, 2 вищих професійних училища, центр професійно-технічної освіти, 33 загальноосвітні школи та 4 інтернати. Успішно працює Перша українська гімназія. У школах Краматорська функціонують понад 350 українських класів, спостерігається стійка тенденція до поступового зростання охочих навчатися українською мовою. Разом з державними в місті працюють і 2 приватні навчальні заклади.


У Краматорську діють міжрайонні спеціалізовані відділення з надання медичної допомоги населенню області: онкологічний, опіковий, кардіологічний, урологічний, туберкульозний, офтальмологічний, ендокринологічний, для новонароджених. Система охорони здоров`я територіальної громади знаходиться у стадії активного реформування в рамках пілотного проекту.


У місті працюють 12 Палаців культури і клубів, 71 бібліотека, 4 школи естетичного виховання, 2 міські та 4 заводські музеї. Працівники закладів культури - віддані своїй справі висококваліфіковані фахівці. У своїй роботі вони спираються на місцеві традиції, знаходяться в постійному творчому пошуку. Далеко за межами міста й області відомі такі колективи, як зразковий ансамбль танцю “Калинка”, Театр пісні В.Герасімова “Краматорські дівчата та хлопці“, народний театр "Бам-Бук", народний фольклорний колектив "Курінець", народний театр книги "Еспада", зразковий танцювальний колектив "Елеонорушки", зразковий танцювальний колектив "Експрес", народний симфонічний оркестр. Велику просвітницьку роботу проводять співробітники Центральної міської публічної бібліотеки та її філій. У місті відроджено народі свята: Різдво, Масниця, Івана Купали, Трійця.


Краматорськ - багатонаціональне місто. Тут мешкають громадяни 78 національностей. Створено умови для задоволення національно-культурних та мовних потреб, традицій і звичаїв українців, представників інших народів і національних меншин. В місті здійснюють діяльність 14 громадських організацій національно-культурного спрямування. Серед них найбільш активні - Краматорська організація греків "Аристид", "Товариство Польської культури міста Краматорська", "Краматорський благодійний фонд Хесед "Моріа".


Краматорці пишаються своїми славетними земляками у сфері культури. Серед них - метр естради Йосип Кобзон, кіноактор і режисер, Народний артист УРСР Леонід Биков, актриса Майя Булгакова, поет-фронтовик, лауреат Державної премії УРСР ім.Т.Г.Шевченка та літературної премії ім. М.Островського Микола Рибалко.


Золотими буквами вписано в історію Краматорська імена Почесних громадян міста: М.Я.Брильов, А.Г. Бугайов, В.І. Гаркуша, Г.Є. Гаркуша, А.Я. Гіль, Д.П. Горбильов, Г.С. Дубенко, І.С. Желдак, О.К. Золотухін, Й.Д. Кобзон, В.П. Кривошеєв, М.Г. Купріков, Л.С. Лагуткін, Д.Д. Лелюшенко, Р.М. Лядов, В.А. Масол, П.І. Мостовий, Є.С. Новосьолов, В.А. Плотніков, Я.П. Погребняк, В.О. Подлєсний, Я.Ф. Підопригора, П.І. Римаренко, М.О. Рибалко, М.І. Рижков, В.П. Руденко, М.В. Сердюк, Г.М. Скудар, І.П. Ткаченко, І.Ф. Фатєєв, Л.І. Хохленко, М.П. Шаповалов, В.М Шейман.


На згадку про загиблих воїнів, які за часів війни віддали своє життя у боях за визволення Краматорська від німецько-фашистських окупантів, у місті встановлено 57 пам'ятників і 10 меморіальних дощок. Гордість і слава Краматорська - 3 Героя Соціалістичної праці.


На території міста функціонують 59 релігійних громад, що різняться за своїм віросповіданням. Найбільш чисельною релігійною організацією Краматорська є православна християнська церква. Всього в місті 20 парафій Української Православної Церкви, з них 16 належать Горлівсько-Слов'янській єпархії УПЦ Московського Патріархату.


Краматорськ має давні спортивні традиції. Перше товариство любителів спорту було засновано тут у 1912 році. Тоді на спортивних аренах Донбасу яскраво заявила про себе футбольна команда Краматорського металургійного Товариства. Славу місту принесли багато видатних спортсменів, серед яких чемпіон Олімпійських ігор з велоспорту В.Морковниченко, багатократна чемпіонка світу й Європи з самбо Л.Гарагуля, майстер ФІДЕ з шахів Т.Кононенко, Заслужений майстер спорту України з греко-римської боротьби, учасник Олімпійських ігор 2004 року в Афінах А.Вакуленко та інші. У книгу рекордів Гіннесса вписано ім'я Руслана Пономарьова, який став наймолодшим гросмейстером світу з шахів. У 2002 році відбулася знаменна в житті міста і всієї України подія - Руслан Пономарьов завоював титул чемпіона світу. Сьогодні спортивна база міста - це плавальний басейн, 2 стадіони, 126 спортивних майданчиків, 50 спортзалів, один з перших в Україні скалодром, льодовий каток "КрамГлобалАрена".


Важливу роль у збереженні природного середовища на околицях міста відіграє регіональний ландшафтний парк "Краматорський", створений з ініціативи міської ради у 2004 році. Територія парку включає 4 заповідні зони: "Біленьке", "Пчолкінські скам'янілі дерева", "Комишуваха" і "Білокузьминівка". Їх загальна площа складає близько 1740 га. Ландшафтний парк покликаний зберігати для майбутніх поколінь краматорців неповторну красу навколишньої природи, багатство флори і фауни безпосередньо в межах міста.


Традиційно гості міста відзначають його зручне планування. Вулиця Орджонікідзе - найжвавіша транспортна магістраль, що сполучає Краматорськ з містами-сусідами - Слов'янськом і Дружківкою.


Приваблює зелене вбрання центру машинобудування Донбасу. На колишніх степових просторах, де століттями неподільно володарювали полин-трава та срібляста ковила, а сухий вітер обпалював обличчя подорожніх, нині розкинулися міські парки, влітку сквери та широкі проспекти прикрашають яскраві квіти.


У березні 2006-го і жовтні 2010 року на посаду Краматорського міського голови було обрано Геннадія Андрійовича Костюкова. Повсякденна робота мера направлена на виконання передвиборної програми "Місту - розвиток, громаді - гідне життя". Місто спрямоване у майбутнє - воно має великі далекосяжні плани, попереду на нього чекають великі перспективи.


↑ На верх




22688 переглядів

Print

Пошук на сайтi


Новини розділу

Всі новини розділу


Календар новин


Підписатися на новини


  • Контакт центр
  • СБУ Інформує
  • Петиції
  • ОСББ
  • бджет-візуалізація
  • Громадський бюджет
  • Комунальна медична установа 'Міська лікарня №1'
  • police
  • Центр допомоги учасникам АТО
  • Пільги учасникам АТО_2
  • Проект підтримки внутрішньо переміщених осіб
  • Реєстрація документів на субсідію
  • Розрахунок субсідій
  • Пільги учасникам АТО
  • Інформанція для переселенців
  • Сайт «Teplo.gov.ua»: як отримати субсидію?